Права людини та політичний притулок у Люксембурзі

Люксембург, може, і крихітний на карті, але його серце, що б’ється за свободу та права людини, величезне. Як відданий член Євросоюзу, Ради Європи та ООН, Велике Герцогство Люксембург взяло на себе безліч міжнародних зобов’язань щодо захисту прав людини. Це означає, що країна зобов’язана приховувати тих, хто тікає від політичних переслідувань, тортур чи війн. Люксембург має славу мирним і відкритим суспільством, але з тим, як на практиці поводяться з прохачами притулку, не все так просто і ясно. Давайте розберемося, як працює система притулку в Люксембурзі, які у неї сильні сторони, де вона спотикається і які людські історії стоять за цими законами.

Юридична основа: обіцянки та закони

Міжнародні зобов’язання

Люксембург підписав ключові договори з прав людини, які задають тон його політиці:

• Женевська конвенція 1951 року про статус біженців та протокол 1967 року до неї.
• Європейська конвенція з прав людини (ECHR).
• Хартія основних прав ЄС.
• Конвенція ООН проти тортур.

Ці документи захищають тих, хто рятується від переслідувань. Особливо важливим є принцип нон-рефулеман – заборона повертати людину туди, де їй загрожує реальна небезпека. Підписавши ці договори, Люксембург пообіцяв втілювати їх у життя.

Внутрішнє законодавство

На національному рівні притулок регулює Закон від 18 грудня 2015 року, який переводить міжнародні та європейські правила у місцеві реалії. Цей закон визначає, як отримати статус біженця чи додатковий захист. Заяви розглядає директор з питань імміграції при Міністерстві закордонних та європейських справ. Якщо рішення є негативним, його можна оскаржити в Адміністративному трибуналі, а потім в Адміністративному суді.

Звучить гладко, правда? Але НУО та експерти часом запитують: чи завжди ці закони працюють на практиці? Іноді бракує ресурсів чи ясності у процедурах, і це створює шорсткість.

Як подати на притулок

Уявіть: ви щойно прибули до Люксембургу, виснажені дорогою, у кишені – лише надія. Перший крок – подати заяву на захист. Вас реєструють: знімають відбитки пальців, проводять коротке інтерв’ю. Потім направляють до державних притулків, де ви чекаєте на рішення.

Люксембург пропонує два види захисту:

• Статус біженця: для тих, хто підпадає під критерії Женевської конвенції – наприклад, якщо вас переслідують за переконання чи походження.
• Додатковий захист: для тих, хто не зовсім біженець, але не може повернутися додому через ризик війни чи насильства.

За ідеєю, рішення мають ухвалити за шість місяців. Але насправді? Затримки, бюрократія, черги – та очікування розтягується. Якщо вам відмовили, можна подати апеляцію, і доки вона розглядається, вас не виженуть.

Тенденції заяв

Порівняно з іншими країнами Люксембург не тоне у заявках на притулок, але для такої маленької країни їх чимало. Ось що показують дані за 2023 рік:

Близько 2300 людей попросили притулку.

Найбільше заявників із Сирії, Афганістану, Еритреї, Венесуели та Іраку.

На першому етапі захист отримували 30–40% заявників.

Якщо рахувати на душу населення, Люксембург – один із лідерів у ЄС із прийому біженців. Його розташування в центрі Європи та репутація країни, що поважає права, роблять його магнітом для тих, хто шукає безпеку.

Умови прийому: тіснота та напруга

Люксембург намагається тримати свою систему притулку в порядку, але іноді вона тріщить по швах. Притулки, якими керує Національне бюро приймання (ONA), повинні відповідати мінімальним стандартам ЄС. Але коли заявників стає більше, центри переповнюються, і жити в них стає некомфортно. Особливо важко було після напливу у 2015 році та повернення талібів в Афганістані у 2021-му. Довге очікування в таких умовах б’є по нервах та здоров’ю – як фізичному, так і душевному.

Політичний клімат

Люксембургом править коаліція лівоцентристів та «зелених», які зазвичай виступають за гуманність до біженців. Вони наголошують, що міжнародні зобов’язання – це не просто слова, а моральний обов’язок. Але громадська думка? Воно, як і у всій Європі, ділиться. Деякі люксембуржці з теплом ставляться до біженців, інші хвилюються про гроші, житло та безпеку. Права партія ADR часом розпалює страхи, налаштовуючи людей проти мігрантів. І це впливає на політику – хочеш, не хочеш.

Знакові випадки

Справа «Ель-Хіблу 3»

Хоча випадок стався на Мальті, активісти з Люксембургу об’єдналися з колегами Європи, щоб захистити трьох африканських підлітків, яких звинуватили в тероризмі за те, що вони допомогли в порятунку на морі. Справа «Ель-Хіблу 3» показала, як часом біженців несправедливо криміналізують, навіть коли вони намагаються врятувати життя. Це сколихнуло розмови про людяність у поводженні з мігрантами.

Судова відсіч «Дублінським» депортаціям

Адміністративні суди Люксембургу неодноразово ставили заслін депортаціям за Дублінським регламентом до країн на кшталт Угорщини чи Греції, де умови для біженців настільки жахливі, що порушують їхні права. Ці рішення кричать багато про що: Люксембург готовий стояти за високі стандарти прав людини, навіть якщо це суперечить правилам Євросоюзу. І знаєте, це не просто юридичні вердикти – це сигнал, що людяність усе ще має вагу.

Як зробити систему краще?

Юристи, НУО та міжнародні спостерігачі сходяться на тому, що система притулку в Люксембурзі може стати гуманнішою, якщо зробити кілька важливих кроків. Ось що вони пропонують:

• Прискорити розгляд справ: довгі місяці, а то й роки очікування вимотують людей, позбавляючи їхнього шансу розпочати нове життя.
• Надати кожному юридичну підтримку: кожен, хто подає на притулок, повинен мати поряд того, хто допоможе розібратися у складних процедурах.
• А ще треба всерйоз взятися за інфраструктуру та інтеграцію. По-перше, настав час розширювати притулки – людям потрібно більше місць, де вони могли б жити з гідністю, а не тулитися в переповнених кімнатах. По-друге, затримання мають стати рідкістю, а не рутиною, і завжди чітко пояснюватись. Без цієї довіри до системи не буде. І, звісно, ​​найважливіше – посилити інтеграцію. Більше мовних курсів, більше можливостей для роботи та навчання – все, щоб біженці не просто виживали, а ставали частиною суспільства. Адже це не просто програми, це шанс для людей заново побудувати своє життя, знайти будинок, а не лише дах над головою.

Такі організації, як Комісія з прав людини (CCDH) та Омбудсмен у справах дітей та молоді, невпинно б’ються за тих, хто опинився у вразливому становищі. Вони – як світло в кінці тунелю, що нагадує, що за кожною папкою з документами – жива людська доля.

На завершення

Люксембург, може, і не в лідерах за кількістю прийнятих біженців, але у світі притулку він займає своє особливе місце. З його законами, що обіцяють захист прав, та стабільною, спокійною політикою, здається, що це ідеальний ґрунт для гуманності. Але, чесно кажучи, між гарними словами та реальним життям – ціла прірва.

Біженці приходять із вантажем травм та іскоркою надії, вірячи, що тут на них чекає безпека та новий старт. Політики та чиновники, які тримають їхні долі у своїх руках, мають бути не лише справедливими, а й чуйними, із серцем, відкритим до чужого болю. Люксембург має все, щоб стати прикладом етичної, людяної політики притулку. Але чи вистачить у нього рішучості йти цим шляхом, коли кількість біженців у світі лише зростає? Це питання, відповідь на яке ми побачимо лише з часом.