У самому серці Європейського Союзу, де розташовані ключові міжнародні інститути, Бельгія відіграє особливу роль у формуванні європейської політики щодо прав людини та притулку. Її правова система для розгляду політичного притулку – це ніби дзеркало ширшої європейської дилеми: як знайти баланс між гуманітарною відповідальністю та політичними, соціальними чи безпековими викликами.
Знаєте, це як ходити по канату – один необережний крок, і все може піти шкереберть. Ця стаття розбирає, як права людини вплітаються в справи про політичний притулок у Бельгії, зачіпаючи правові стандарти, інституційні процедури, судову практику та труднощі, з якими стикаються ті, хто шукає захисту.
Правова основа: притулок через призму прав людини
Міжнародні зобов’язання
Бельгія підписала низку важливих міжнародних угод, які формують її підхід до захисту біженців:
- Женевська конвенція 1951 року та її Протокол 1967 року, які визначають, хто такий біженець і як його захищати.
- Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ), що гарантує основні свободи.
- Конвенція ООН проти катувань, яка забороняє відправляти людей туди, де їх можуть катувати.
Ці документи – як міцний фундамент, на якому Бельгія будує свою систему захисту тих, хто тікає від переслідувань, війни чи порушень прав. Згідно з Женевською конвенцією, Бельгія не може депортувати біженця туди, де його життю чи свободі загрожує небезпека. Це не просто слова на папері – це обіцянка, яка має рятувати життя.
Як працює система
Процес надання притулку в Бельгії регулюється Законом про іноземців 1980 року, який оновлювали, щоб він відповідав директивам ЄС, зокрема про кваліфікацію та процедури притулку. Основні гравці тут:
- Генеральний комісар у справах біженців та осіб без громадянства (CGVS) – це вони вирішують, кому дати притулок.
- Рада із судових розглядів за законодавством про іноземців (CALL) – апеляційний орган, куди звертаються, якщо CGVS відмовив.
- Fedasil – агенція, яка відповідає за розміщення прохачів притулку.
Ці установи – як шестерні в механізмі, який обробляє заяви, організовує прийом і забезпечує правовий захист. Але, чесно кажучи, механізм цей часом скрипить, і не всім вдається пройти його безболісно.
Процедура надання притулку: від заяви до рішення
Заява
Людина може подати заяву про надання притулку після прибуття до Бельгії або незабаром після цього. Заява має бути подана до імміграційної служби. З цього моменту заявник вступає у структурований процес зі співбесідами, збиранням доказів та юридичною перевіркою.
Підстави для надання притулку
Притулок може бути наданий, якщо заявник:
Має обґрунтовані побоювання переслідування за ознакою раси, релігії, національності, політичних переконань чи належності до певної соціальної групи
Стикається з реальним ризиком серйозної шкоди (наприклад, тортур, нелюдського поводження) у разі повернення
Якщо заявник не відповідає вимогам біженця, йому все одно може бути запропонована додаткова безпека відповідно до законодавства ЄС.
Рішення та апеляції
CGVS є компетентним органом, який відповідає за оцінку відповідності заяви встановленим критеріям. Після відхилення заявник може подати апеляцію до CALL. Відхилені сторони можуть подавати петиції до Державної ради або Європейського суду з прав людини лише у виняткових випадках.
Проблеми з правами людини у справах надання притулку в Бельгії
Право на справедливий судовий розгляд
Стаття 6 ЄКПЛ передбачає справедливий судовий розгляд заявника. Бельгія зазвичай забезпечує таке право; Проте деякі учасники висловлюють такі побоювання:
Юридична допомога більш-менш обмежена,
Складнощі з мовними бар’єрами, особливо у випадку співбесіди,
Прискорена процедура для громадян так званих «безпечних країн», коли в деяких випадках така прискорена процедура насправді означає, що особисті ризики заявників не беруться до уваги належним чином.
Затримання прохачів притулку
Затримання тих, хто шукає притулку, – це болюче питання, особливо коли йдеться про права людини. Найгірше – коли під вартою опиняються діти. Раніше Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) та НУО гримали на Бельгію за утримання дітей в імміграційних центрах. На щастя, з 2020 року затримання дітей стало незаконним, і це крок уперед. Але затримання інших вразливих людей – жінок, хворих, травмованих – усе ще викликає питання. Знаєте, як це виглядає? Наче система хоче захистити, але часом сама завдає болю.
Умови прийому
За директивами ЄС, Бельгія має забезпечувати прохачів притулку житлом, їжею, медичною допомогою і освітою. Але, чесно кажучи, це не завжди вдається, особливо коли заявок забагато. У 2023 році тисячі прохачів залишилися без даху над головою, і деякі навіть подали до суду на державу, звинувачуючи її в порушенні їхніх базових прав. Це не просто бюрократична тяганина – це про людей, які сподівалися на безпеку, а отримали холод і невизначеність.
Політичний притулок на практиці: тенденції та приклади
Статистика та тенденції
За даними CGVS, у 2023 році Бельгія отримала 35 507 заяв про міжнародний захист, але лише 43,5% тих, хто отримав рішення, дістали статус біженця чи додатковий захист (а не 35%, як часто помилково зазначають). Загалом CGVS винесла рішення щодо 29 885 осіб, але точна кількість відхилених заяв не уточнюється – це не 30 000, як іноді припускають. Найчастіше за притулком зверталися люди з Сирії, Афганістану, Палестини та Еритреї – країн, де війна чи гноблення стали буденністю. Але навіть із такими історіями лише меншість отримує шанс на нове життя, а решта зависають у невизначеності, не знаючи, що буде завтра.
Афганські жінки: втеча від талібів
Після повернення талібів до влади в Афганістані дедалі більше жінок і дівчат шукають порятунку в Бельгії. Їхні історії – як ніж у саме серце: примусові шлюби, заборона на освіту, погрози смертю лише за те, що вони жінки. Бельгія визнає їхню біду, але система, чесно кажучи, не без тріщин. Іноді рішення виглядають, як лотерея, ніби не враховують тих глибоких культурних і системних бар’єрів, які стоять перед цими жінками вдома. Апеляції, затримки, нескінченне очікування – це виснажує і жінок, і тих, хто б’ється за їхні права. Знаєте, це як бігти марафон із зав’язаними очима: надія жевріє, але кожен крок дається з болем.
Турецькі дисиденти: у пошуках безпеки
Ще одна група, яка шукає притулку в Бельгії, – послідовники руху Гюлена з Туреччини. Після невдалого перевороту 2016 року Туреччина потонула в репресіях: арешти, зникнення, тортури. У 2023 році Туреччина увійшла до п’ятірки країн із найбільшою кількістю заяв – 1678 осіб. Бельгійська влада подекуди проявляє співчуття, забороняючи депортацію через ризик несправедливих судів чи нелюдського поводження. Але, якщо відверто, це як ходити по тонкій мотузці: геополітичні ігри додають складнощів. Просителям доводиться чекати, гризучи нігті від тривоги, поки їхні долі висять на волосині.
Зростаючі проблеми системи
Система притулку в Бельгії тріщить по швах, і це видно неозброєним оком. Ось що відбувається:
Нескінченні затримки
Система захлинається від напливу заяв, і черги ростуть, як снігова куля. Часто люди чекають рік, а то й більше, після співбесіди, щоб дізнатися, чи дадуть їм притулок. У 2023 році CGVS винесла рішення щодо 29 885 осіб, але через перевантаження тисячі залишаються в підвішеному стані. Уявіть: ти застряг у правовій пустці, не можеш працювати, планувати майбутнє чи навіть нормально видихнути. Це висмоктує душу, б’є по психіці, гальмує навчання та інтеграцію.
Поляризоване суспільство
Питання притулку в Бельгії – як гаряча картопля. З 2000-х років ультраправі, на кшталт Національного фронту, зображують біженців як загрозу безпеці чи національній ідентичності. Це підігріває заклики до жорсткіших правил, швидших депортацій і списків «безпечних країн», щоб скоротити заявки. Але багато бельгійців вірять, що допомагати нужденним – це правильно. Дебати киплять, і страхи про житло чи інтеграцію часто сваряться з гуманістичними цінностями. Це як розриватися між серцем і розумом, чесне слово.
Європа, яка не встигає за викликами
Попри те, що Бельгія – частина Європейського Союзу і діє в межах Загальноєвропейської системи притулку (CEAS), яка мала б гарантувати спільні правила для всіх, на практиці картина зовсім інша. Замість єдності – розбіжності, замість чіткої системи – латані клапті. Одні країни закривають кордони, інші посилюють контроль, і в результаті тягар непропорційно лягає на плечі окремих держав. Так, у 2023 році Бельгія опинилася серед тих, хто «відгрібає» за всіх – понад 35 тисяч заяв на захист. Для невеликої країни – це справжнє випробування. Важко не розчаруватись, коли система, яка мала б бути справедливою, схожа радше на ілюзію, яку бачиш, але не можеш торкнутись.
Ті, хто не здаються
На щастя, там, де буксує державна машина, з’являються люди. НУО та волонтери – мовчазні герої цієї боротьби. Організації, як Ciré, Nansen чи Médecins Sans Frontières, щодня ведуть бій за людську гідність. Вони допомагають біженцям розібратися в юридичних лабіринтах, стежать за дотриманням прав у центрах утримання, захищають від безпідставних депортацій, і, коли потрібно, йдуть до суду. Для тих, хто тікає від війни, переслідувань чи злиднів, ці люди – як рятувальний круг. Вони – промінь світла в мороці, який допомагає не втратити віру в добро.
На роздоріжжі між принципами й реальністю
Сьогодні Бельгія – мов на перехресті. З одного боку – глибоке коріння традицій прав людини, з іншого – політичний тиск, обмежені ресурси та втомлена бюрократія. У 2023-му лише 43,5% заявників отримали захист, решта – чекають у невизначеності. І поки світові кризи не припиняються, а кількість шукачів безпеки лише зростає, Бельгії доводиться шукати відповідь на непросте запитання: чи вистачить сили залишатися країною, яка не просто виконує зобов’язання, а дає надію? Чи зможе вона стати тим маяком, який веде до берега тих, хто вже був на межі?